Проектне навчання: шлях довжиною в століття

Чи замислювались Ви колись над тим, чим відрізняється просто навчання від ефективного навчання? Чому з року в рік серед випускників шкіл та вишів зустрічаються люди, непристосовані до реального життя, хоча раніше були успішними учнями та студентами? Чому далеко не всі після закінчення школи вміють думати самостійно, розуміти свої бажання, ставити цілі та визначати шляхи їхнього досягнення? Певно, справа не лише в недостатніх стараннях чи ліні учня, але й в методах навчання, які були задіяні вчителями. Зрозуміло, що за наявності підручників та друкованих зошитів, спокуса під час уроків орієнтуватись тільки на них, може бути занадто великою. Коли головна мета школи - підготувати дитину до успішної здачі ЗНО, на першому плані буде вже не творчість, а вміння шукати правильну відповідь (і то, часто, не в голові, а серед переліку варіантів).

Втім, життєва реальність часто потребує створення нового продукту. Копірайтеру потрібно написати текст, лікарю - створити схему лікування відповідно до індивідуальної ситуації пацієнта, програмісту - написати код, вчителю - підготувати цікавий урок... Навіть в нудній та одноманітній (на перший погляд) роботі трапляються надзвичайні ситуації, коли потрібна швидка реакція та креативне мислення, вміння підтримувати контакт з іншими людьми. Наскільки реально розвинути ці якості в умовах, коли вимагають, в першу чергу, стандартних та передбачених дій? Перспектива сумнівна. І це примушує шукати вихід. Яким чином можна створити школу, що вчитиме пошуку нестандартних рішень, а головне - їхній практичній реалізації?

Отже, в процесі розвитку освітніх методів, в першу чергу, має відбуватися відбір тих, що роблять навчання наближеним до практики та реального життя. Однією з таких успішних методичних знахідок став метод проектів, описаний в 1918 р. в одноіменному есе американського філософа та педагога Вільяма Кілпатріка. Головною відмінністю проектно-орієнтованого навчання від традиційної школи, на думку Кілпатріка, була наявність в учнів практичної мети. Саме такою метою визначалась їхня навчальна діяльність, не потребуючи в цьому випадку ані заздалегідь визначеної навчальної програми, ані постійної присутності вчителя. Можливість реалізації такої ідеї на практиці була доведена, наприклад, Елсвортом Колінгзом (аспірантом Вільяма Кілпатріка) в знаменитому "проекті з вивчення тифу", коли діти 9-ти - 12-ти років самостійно виявили причини та шляхи розповсюдження тифу в своєму містечку та знайшли дієві способи зупинити поширення хвороби. Дисертація Колінгза "An Experiment with a Project Curriculum" була перекладена російською та німецькою та вивчалася вчителями по всьому світу як хрестоматійний приклад успіху нового методу навчання. Втім, дослідника часто критикують за буцімто прикрашання реальних фактів: подейкують, що діти втілювали проект зовсім не у вільному режимі, а під пильним керівництвом педагога. В такому разі провалюється теорія про те, що надання дітям свободи у виборі навчальних активностей, забезпечує успіх. Але ми вважаємо, що істина десь посередині. Очевидно, що діти в 9 - 12 років ще потребують допомоги дорослого в організації навчального процесу, тож цілком можливо, що групі, яка працювала над вивченням тифу, було запропоновано кілька видів активностей, але їхній порядок та тривалість визначали вже самі учасники групи, а не викладач.
Поряд з ентузіазмом, що був викликаний публікацією есе "Метод проектів", ідеї Кілпатріка наштовхнулись також і на сувору критику. Одні казали, що інтерпретація поняття "проект" філософом. лише вносить плутанину в термінологію (до того термін вживався в сільському господарстві, а також з початку 18 ст. в інженерних та архітектурних академіях Франції та Італії). Інші (як то Бойд Г. Боде) наголошували на тому, що вищезгадане есе - це не опис методу як такого, а лише висловлення ставлення самого Кілпатріка до цього методу. Колега вченого філософ Джон Дьюї взагалі почав застерігати від помилок, вважаючи, що такий "русоїзм" (надання дітям повної свободи) призведе лише до нових спалахів невігластва. Ці закиди змусили Кілпатріка, зрештою, вдатися до виправдань на зразок того, що він немає ніякого відношення до витоків "проектного методу", але просто застосував його в своїй "навчальній програмі".

Що ж конкретно було запропоновано Вільямом Кілпатріком? На наш погляд, цікавою є його класифікація проектів.

1. Виробничий проект (втілення плану (ідеї) в зовнішньому світі (у вигляді моделі, макета і т.п.)
2. Споживацький проект (передбачає естетичний досвід: перегляд вистави, прослуховування музичного твору...)
3. Проект, спрямований на вирішення актуальної проблеми
4. Здобуття навичок чи знань (вивчення мови, оволодіння мистецтвом і т.п.)

Якусь діяльність як проектну допомагає визначити не її зміст, а саме наявність цілі (purposeful activity): так, якщо дитина слухає музичний твір бездумно, це не буде проектом, а от якщо в процесі прослуховування усвідомлює мету (почути слова, повторити мелодію, розважитись...), то її діяльність є проектною.
У сучасній педагогіці метод проектів покладений в основу проектно-орієнтованого навчання. На жаль, частіше він застосовується в позакласному середовищі (гуртках та секціях), але і в деяких школах вчителям вдається вкласти зміст обов'язкової програми в цікаві форми проектної роботи. Результат - активні та щасливі діти, адже для них так важливо мати право вибору діяльності та здатність реалізовувати свої ідеї!

Саме для таких творчих, спраглих до пізнання хлопців та дівчат ми відкриваємо Літню Проектну майстерню, що відбудеться 2-3 вересня в Києві! Приєднуйтесь, зареєструвавшись за посиланням https://goo.gl/forms/F8PCR3PCgQCKE1rC3.
Бажаєте своєчасно отримувати інформацію про наші заходи, дізнаватися про новітні методи та технології освітньої сфери? Підписуйтесь на сторінку Творчого об'єднання "TanDeM"! Обіцяємо нашим підписникам яскраве літо!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Київ крізь часи - від Золотих Воріт до Контрактової площі

Стрілецька - вулиця, що дозволяє знову відкрити для себе Київ

Занурення в історію сучасної школи: Ян Амос Коменський